Цивільно-військова співпраця: що роблять “сіміки”

Селище Луганське Донецької області. Зовсім поруч, за два кілометри, проходить лінія фронту. Обстрілів поки не чути. На вулиці – нікого, крім 78-річної Ніни Іллівни. Вона втратила свідомість і отямилася в калюжі з бруду і снігу. Її побачили офіцери спеціального підрозділу цивільно-військового співробітництва ЗСУ, які везли в селище гуманітарну допомогу.

“Я не випила пігулку, думала, що все буде в порядку”, – говорить вона офіцерам. Стареньку буквально несуть в медпункт, що розташований навпроти. Двері закриті, а оголошення говорить, що робочий день закінчився.

Пенсіонерку відвозять додому, викликають лікаря телефоном і повідомляють про подію в сільраду. “Мої родичі в Брянську, я живу сама”, – говорить Ніна Іллівна в бесіді з кореспонденткою DW.

Хто такі “сіміки”

“Таких самотніх людей літнього віку уздовж лінії фронту багато. І ми їм постійно доставляємо продукти, які нам виділяють командири військових частин ЗСУ”, – пояснює DW командир групи військових, 40-річний майор Максим Косенко. Офіцерів спецпідрозділу цивільно-військового співробітництва, створеного ще у 2014-му з початком збройного конфлікту в Донбасі, тут називають “сіміки”. Назва з’явилася від англійської абревіатури CIMIC (civil-military co-operation. – Ред.). “Сіміки” надають допомогу мирним жителям в зоні військових конфліктів, виконують роль посередників між цивільним населенням, місцевими органами влади та військовими частинами.

“Сіміки” надають допомогу мирним жителям в зоні військових конфліктів, виконують роль посередників між цивільним населенням, місцевими органами влади та військовими частинами.

Всі офіцери, які служать в спецпідрозділі, мають бойовий досвід і пройшли спеціальну підготовку за програмою НАТО. Вони повинні багато чого вміти: вивозити мирних жителів, які були поранені, заспокоювати населення, що перебуває в шоці після обстрілів, організовувати поставки води, налагоджувати енергопостачання.

Часто їм доводиться самим розбирати завали, ремонтувати будинки і комунікації. Максим Косенко згадує про донецьке село Травневе, яке проросійські сепаратисти відрізали від електрики після того, як воно восени перейшло під контроль української армії: “Нам довелося організувати будівництво півтора кілометрів опор лінії електропередач. А поки воно йшло, звернулися в МНС України за генератором, щоб подавати людям погодинно світло, щоб вони не відчували себе покинутими”.

“Діти знають, що ці дядьки нам допомагають”

Офіцери спецпідрозділу цивільно-військового співробітництва розподіляють гуманітарну допомогу

Офіцери спецпідрозділу цивільно-військового співробітництва розподіляють гуманітарну допомогу.

 

Всупереч поганій погоді, артобстрілам, прицільному вогню снайперів “сіміки” кожен день мають об’їжджати прифронтові села. Їхня машина повністю забита гуманітарною допомогою – величезними мішками і коробками з одягом, взуттям, іншими речами першої необхідності. Все це на Донбас з усієї України надсилають волонтери.

DW разом з “сіміками” їде до школи в безпосередній близькості від окопів, біля Світлодарська. Цього разу дітям прислали солодощі, книги, шкільне приладдя.

Роздавши подарунки, офіцери розсаджують школярів і проводять короткий курс про правила безпечної поведінки в епіцентрі війни. “Якщо ви бачите трупи тварин в полях, там можуть бути міни. Якщо ви бачите на дитячих майданчиках незрозумілі іграшки, нехай навіть найкрасивіші, це теж може бути “мінна пастка “, – закінчує свої пояснення офіцер підрозділу цивільно-військового співробітництва.

Директорка школи Галина Васильєва уважно спостерігає за заняттями і каже DW, що завдяки регулярним візитам військових до школи у дітей є “почуття захищеності”. Багато з них бачили, на що перетворилася школа після обстрілів у 2015-му, і як “сіміки” допомагали відновлювати будівлю без вікон і дверей, з обгорілими класами. “Діти знають, що, ось, ці дядьки нам допомагають. Може бути, не всі запам’ятовують, що це саме “сіміки”, але знають їх в обличчя”, – говорить вона DW.

Не у всіх прифронтових селах Донецької області жителі можуть дивитися українські телевізійні канали, але тут є російське мовлення. Багато людей, розповідають офіцери-“сіміки”, і зараз живуть з мріями про “рускій мір”, і так само, як і в 2014-м, сприймають солдат української армії не як захисників, а як тих, хто прийшов вбивати.

Переломити цю тенденцію, навіяну російською пропагандою, відновити позитивний образ української армії – це стратегічне завдання “сіміків”. І воно дуже непросте, враховуючи настрої серед людей, особливо середнього віку, каже DW майор Косенко: “Найбільше нам раді діти. Бабусі починають плакати, дуже емоційно реагують, дякують. Є й ті, хто мовчки бере хліб, продукти. Але це не привід не надавати їм допомогу”.

Так буде не завжди, впевнений військовий. Він задумливо дивиться на учнів 4-го класу, які з радістю ділять між собою привезені “сіміками” іграшки, і додає, що зміняться нинішні тенденції в настроях місцевого населення, швидше за все, тоді, коли “ці хлопці стануть дорослими”. До цього моменту, додає Максим, “сіміки”, як і вся українська армія, повинні повернути під свій контроль всі території Донбасу.

Поделись этой статьей с друзьями:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •