Найближчим часом почнеться будівництво патронного заводу — заступник міністра МЕРТ Бровченко

Влітку цього року відбулись певні зміни в формуванні Держоборонзамовлення, у жовтні міністр економрозвитку Степан Кубів запропонував вивести торгівлю зброєю з-під дії ProZorro, а останнім часом активізувались розмови про виробництво боєприпасів в Україні. Про це Delo.UA поговорило з заступником МЕРТ Юрієм Бровченко, який курирує оборонку в Кабміні

Влітку 2016 року в уряді з’явився чиновник, який займався конкретно економічними питаннями ОПК. Цю справу довірили Юрію Бровченку, який обійняв посаду заступника міністра економрозвитку та торгівлі. Урядову посаду зайняла людина з системи оборонки: Бровченко займався до цього боєприпасами (склади, утилізація), очолював департамент економіки оборони та безпеки в МЕРТ, а пізніше працював в “Укроборонпромі”.

У його сферу відповідальності входить питання виробництва озброєння та боєприпасів в рамках реалізації Держоборонзамовлення.

У Збройних сил будуть боєприпаси made in Ukraine

– На початку року було ухвалено рішення РНБО по виготовленню боєприпасів до 2021 року. Що було зроблено цього року на виконання даної програми?

Програма розвитку боєприпасної галузі стала першою за останні роки галузевою оборонною програмою. Вона передбачає реанімацію підприємств та створення нових перспективних виробництв.

Для виконання цієї програми міністерство провело процедури по закупівлі лінії виробництва корпусів снарядів і гільз калібру 100-155 мм. Крім цього ми плануємо перехід на основний калібр, що використовується країнами НАТО — 155 мм. Все обладнання, яке закуповується і буде постачатися в рамках цієї програми, буде адаптоване під стандарти НАТО. Вироблятися ці снаряди скоріш за все будуть на ДАХК “Артем”.

З останнього — було виділено 1,4 млрд грн на закупівлю та створення виробництва боєприпасів на фондах Міноборони.

– Коли можна очікувати це виробництво?

Цього року підписано контракт, буде сплачено аванс. Ну а термін виготовлення обладнання — приблизно 18-20 місяців. Таким чином, розпочати виробництво можна буде вже у другій половині 2019 року.

– А що стосовно виробництва інших калібрів?

Якщо ми говоримо про патрони від 5,45 мм до 14,5 мм, то такі набої, серед іншого, планується виробляти на фондах Міноборони.

Мінометні постріли почали виробляти і приватні підприємства. Завод “Кузня на Рибальському” та інші підприємства ОПК вже навчилися виробляти корпуси мін різного калібру.

Розглядаються також питання відновлення і запуску складальних ліній на арсеналах і базах Міноборони, так як це передбачалось з самого початку (коли на арсенали і бази Міноборони надходили комплектуючі, а вже там збирався сам постріл).

– Народний депутат Сергій Пашинський заявляв, що існує дефіцит по 3-4 набоям (досить часто називають патрони для СВД). Держава зможе покрити цю нестачу?

Я думаю, що сьогодні немає проблеми із забезпеченням боєприпасами в армії, в тому числі і снайперськими набоями.

Від рацій до патронів — іноземці готові інвестувати в Україну

– Нещодавно був підписаний багатомільйонний контракт про постачання засобів зв’язку турецької фірми Aselsan. Міністр оборони Полторак вимагав, щоб постачальник рацій налагодив хоча б часткове їх виробництво на території України. Чи будуть у нас виробляти рації Aselsan?

Створення виробництва на території України — це офсетна пропозиція. Ми розглядаємо таку можливість. І перемовини такі були. Я брав участь у переговорах з Aselsan стосовно офсетної компенсації у формі навчання наших спеціалістів, передачі технологій і створення виробництва на території України. Зараз постачальник визначається з об’ємами коштів.

Якщо казати про спільне виробництво, то українська сторона забезпечує основні фонди, а турецька надаватиме технології та обладнання. Я схиляюсь до створення спільного підприємства, яке виробляло б засоби зв’язку як для української армії, так і на експорт.

– Ще хтось з іноземних компаній зацікавлений у виробництві на території України військової продукції?

Зацікавленість є. Найближчим часом на потужностях одного з приватних підприємств буде закладатись патронний завод, на якому будуть виробляти патрони калібру від 5,45 до 14,5 мм. Там будуть виробляти всі калібри — і за стандартами НАТО, і вітчизняні. Справа в тому, що для виробництва гільз різного калібру на тому обладнанні змінюється тільки штамповка (прес-форма). Один станок може виробляти гільзи як під калібр за стандартами НАТО, так і під інші стандарти.

Щоб розгорнути виробництво патронів на цьому заводі, знадобиться близько року.

– Цей завод зможе покрити потреби ЗСУ в патронах?

Багато залежить від того, якою буде потреба в патронах і як буде розвиватись конфлікт на Сході України. Крім цього, треба враховувати той факт, що за останні роки відбулось значне збільшення особового складу силових структур. Відповідно, для військовослужбовців потрібно більше озброєння і боєприпасів. І під усе це треба створювати ще й запаси.

В Міністерстві оборони такий аналіз та розрахунки проводяться на постійній основі, і вони прораховують різні сценарії.

– А як буде проводитися закупівля патронів у такого приватного виробника? Через ProZorro?

Процедура відбувається наступним чином: Міноборони подає замовлення, що їм потрібні патрони. Ми їм надаємо список компаній з Реєстру виробників продукції і послуг оборонного призначення, що ведеться Мінекономрозвитку. Після цього Міноборони проводить переговорні процедури і обирає потенційного постачальника.

Патрони — це специфічна номенклатура, закупівля якої через ProZorro не є доцільною з точки зору дотримання режиму секретності.

– А чи зможе Україна забезпечити повний цикл виробництва патронів?

На першому етапі це навряд чи можливо. На початку виробництва імпортна складова буде сягати 60-70%. Протягом року має відбутись заміщення, адже саме такими були вимоги постачальників обладнання — щоб перші партії вироблялись на їх матеріалах.

Ми вже маємо досвід проведення імпортозаміщення: за досить короткий термін вдалося реалізувати проект по спеціальній сталі — спільними зусиллями УкрНДІ “Спецсталь” та Заводу ім. Малишева. Якість їх продукції висока. І таких прикладів є багато.

У таких проектів існує спільна проблема — нашім підприємствам невигідно виробляти невеличкі партії замовлень, хоча саме такі потрібні українському ОПК. На заводах-гігантах мінімальна партія складає приблизно в 10 разів менше того, що треба для оборонного підприємства. Тому важко добитись необхідної однорідності металу. Хоча у нас є пропозиції через “Спецсталь” закупити відповідний прокатний стан для виробництва високоякісної сталі, і запустити в роботу саме під нашу техніку (корпуси БТР).

– Наскільки я знаю, при виробництві набоїв є окрема проблема з порохом. У нас є власне виробництво пороху?

Ми відновлюємо це виробництво. У нас є Шосткинський казенний завод “Зірка” (зараз вони вже відновили певну номенклатуру пороху під класичну артилерію). Досвід кількох поставок пороху з-за кордону був не дуже вдалим, адже їх якість не завжди відповідала заявленим характеристикам.

У нас найбільша проблема з порохом — це сировина. Порох складається з нітроцелюлози і бавовни. І цих складників у нас немає, але над цим працюють.

Кадри врятують ОПК

– Цього літа на Львівському бронетанковому заводі був скандал навколо закупки двигунів для бронетехніки невідповідної категорії. Можете прояснити цю ситуацію?

Я не володію інформацією щодо тих матеріалів. Цілком можливо, що двигуни були переведені в нижчу категорію за формальними ознаками (як, наприклад, абсолютно новий двигун переводиться в другу, третю категорію, якщо певний період не експлуатувався). Теоретично могло бути замінено навісне обладнання.

На мою думку, перед закупівлею потрібно було створити відповідну комісію і визначити реальний технічний стан двигунів.

– Наскільки державний ОПК в особі “Укроборонпрому” повинен залежати від приватних компаній?

Я скажу так: ні “Укроборонпром” не повинен залежати від приватників, ні приватні компанії не повинні залежати від держконцерну. Між ними повинна існувати конструктивна співпраця і налагоджена кооперація.

Якщо говорити про Держоборонзамовлення (ДОЗ), то десь половина його виконується приватним сектором. І частка приватного сектора зростає.

Він більш гнучкий в ухваленні рішень, більше адаптований до змін. Але за ним складніше здійснювати контроль. Був випадок, коли приватники зробили капремонт двигунів, які потім вийшли з ладу. А коли замовники звернулись до цього підприємства знову, його вже не було.

– Чи вважаєте ви достатнім той об’єм грошей, які виділили в цьому році на ДОЗ?

Ні. Я думаю, що треба б було збільшити на 100-200%.

– В “Укроборонпромі” притримувались позиції, що треба продавати озброєння за кордон, а за отримані гроші ремонтувати та модернізувати військову техніку для ЗСУ. Який, на вашу думку, повинен бути баланс між експортом і забезпеченням української армії?

Забезпечення потреб українських військових — першочерговий пріоритет. Наприклад, у Київського бронетанкового заводу є замовлення на БТРи від Міноборони, і КБТЗ виконав це замовлення, далі вони виконують замовлення від спецекспортера.

Іноземні контракти дають можливість зберегти кадри.

Якби в останні роки не було іноземного замовлення на завод ім. Малишева (Харків), ми б його просто втратили.

Там зберігся людський, матеріальний та технічний ресурси тільки завдяки іноземним контрактам.

У мене з цього приводу була розмова з керівництвом заводу ім. Малишева, Миколаївського центру кораблебудування та ін. І ось що відбувається: приходять молоді спеціалісти на підприємство, їх там навчають, а через 1-3 роки ці фахівці переходять в приватний сектор, де отримують більшу зарплатню.

– Який рівень заробітної плати має бути у таких фахівців?

В обласних центрах не менше 10 тис. грн. Нещодавно я відвідував Луцький “Мотор”, де ремонтують авіатехніку, то вони вже вийшли на цю зарплатню для висококваліфікованих робітників, які працюють на 4-, 5-, 6-координатних станках. Керівництво змушене підвищувати зарплатню, тому що за кордоном такі спеціалісти користуються великим попитом.

Навіщо посередник для Держоборонзамовлення

– В ЗМІ лунала критика, що закупівлі для Держоборонзамовлення проводяться через посередника — компанію “Безпека”. Можете прокоментувати це?

Міністерство є державним замовником з підготовки виробництва — а це розвиток наявних виробничих потужностей підприємств ОПК, закупівля відповідного обладнання. Ми не закуповуємо озброєння і боєприпаси, ми поставляємо обладнання на підприємства ОПК. Простіше — ми купуємо обладнання для виробництва озброєння і боєприпасів, які потім закуповуватиме силовий блок і реалізовуватиме на експорт.

Виконання таких завдань було покладено на Український центр “Безпека” — державне підприємство, що з 1993 року успішно реалізує проекти із супроводження проектів захисту телекомунікаційних та інформаційних мереж.

Чому “Безпека”? Утворення в Міністерстві структурного підрозділу, аналогічного до існуючих в Міноборони та ДКАУ, є, по-перше, економічно недоцільним. Щороку на його утримання ми витрачали б понад 13,5 млн гривень.

По-друге, це фактично неможливо. Міністерство не може безпосередньо здійснювати управління господарською діяльністю підприємств ОПК, не має профільних державних підприємств в підпорядкуванні та не може самостійно набувати у власність продукцію ОПК. Важко уявити, щоб обладнання для патронного заводу знаходилось би на балансі МЕРТ.

Функцію замовника ми поклали саме на “Безпеку”, тому що там працюють спеціалісти, котрі мають справу з держтаємницею. Крім цього, ми підібрали персонал, який ґрунтовно розбирається як в сфері закупівель, так і в обладнанні.

Покриття ж витрат на утримання служби замовника передбачають не більше 0,2-0,6 % від суми укладених контрактів. Ті, хто пише про 2,5%, не акцентують увагу на тому, що там написано “до 2,5%”.

ИСТОЧНИКhttps://delo.ua/
ПОДЕЛИТЬСЯ