«Хочу з тобою переспати»: як секс-скандали змінюють уряди в ЄС і не впливають на кар’єру в Україні

Ця історія сталася 16 років тому, коли головою Верховної ради вкотре був Іван Плющ – ветеран української політики, просякнутий її звичаями та традиціями.

В той період президент Кучма намагався поліпшити на Заході свій імідж, зіпсований «касетним скандалом». Україна – принаймні на словах – прагнула вступити до Північноатлантичного альянсу. Тож на початку липня 2001 року Плющ поїхав до Брюсселя, до генсека НАТО Джорджа Робертсона. Ці переговори мали бути незначущими, протокольними, але їх учасники і досі пам’ятають перебіг тієї зустрічі.

Українська делегація тоді складалася з чоловіків; натомість з боку НАТО були присутні принаймні дві жінки.

Коли черга у виступах дійшла до однієї з них (ЄП знає прізвище та посаду представниці Альянсу, але воліє не публікувати цю інформацію без її згоди), і вона, за протоколом, сказала, що хоче викласти свою думку, Іван Плющ несподівано взяв слово.

«Єдине, що я би хотів від тебе почути – чи хочеш ти зі мною переспати», – звернувся до неї керівник української делегації.

Цей «жарт» шокував усіх, включно з пані, до якої звертався спікер ВР – вона розуміла українську. А згодом генсек та інші представники Альянсу отримали запевнення перекладача та колег, що від їхнього українського візаві прозвучало «саме це».

Ця історія не є великою таємницею. ЄП доводилося її чути і в Києві, і в Брюсселі, від високопосадовців Альянсу (які запевняли, що той день дещо змінив сприйняття України), але ми так і не стали свідками «Плющ-гейта». Іван Плющ залишився на посаді до кінця скликання ВР. Згодом, за нібито прозахідного президента Ющенка, він став секретарем РНБО.

Тож українським політикам, мабуть, дивно читати про скандал, який розгоряється цими днями в Лондоні та інших європейських столицях. Але якщо ми прагнемо бути європейцями не лише територіально, але й за цінностями, то варто принаймні знати про історію, яка вже коштувала посади одному з ключових членів британського уряду.

Від Голлівуда до політики

На початку жовтня цього року Голлівуд сколихнув найгучніший за останні роки скандал – понад тридцять жінок звинуватили знаменитого продюсера Гарві Вайнштейна у сексуальних домаганнях.

Ефект «вибуху бомби» спричинила стаття в The New York Times про те, що оскароносний кінодіяч десятиріччями чіплявся до актрис та працівниць, а згодом – купував їхнє мовчання.

Однією з перших про домагання продюсера розповіла актриса Ешлі Джадд, згодом до неї приєдналися відомі кінозірки Гвінет Пелтроу та Анджеліна Джолі. Цей перелік значно довший – наразі понад 30 жінок публічно заявили про домагання з боку Вайнштейна. У соцмережах запустили флешмоб #MeToo (за назвою руху проти насильства, створеного 10 років тому активісткою Тараною Берк). Жінки та чоловіки в різних країнах почали розповідати про те, що колись трапилося з ними.

Хвиля зізнань не лише переросла рівень Голлівуда, але й швидко вийшла за межі США. У Франції започаткували флешмоб #BalanceTonPork («Вгамуй свиню»), у Німеччині – #IchAuch («Я теж»).

Під окремим хештегом #ItWasMe своїми історіями ділилися чоловіки, які зважилися зізнатися, що чинили насильство щодо жінок.

Дуже швидко у розповідях з’явилися політики – як колишні, так і діючі.

Майже два тижні тому в епіцентрі скандалу опинився Європарламент.

Британська газета The Sunday Times опублікувала розповідь кількох співробітниць ЄП про сексуальні домагання з боку чоловіків-євродепутатів. Журналісти назвали навіть ім’я одного з них – 71-річного француза, колишнього міністр охорони навколишнього середовища та члена партії «Зелених» Іва Кохе, про дії якого розповіла його 25-річна помічниця.

За кілька днів Європарламент офіційно визнав проблему, провів термінові дебати та ухвалив резолюцію про боротьбу із сексуальним насильством. Але скандал це, звісно ж, не загасило.

Брюссельське видання Politico відкрило сторінку для конфіденційного збору таких історій. До редакції надійшли свідчення від 127 жінок та 11 чоловіків, в тому числі одна розповідь про згвалтування, в стінах Європарламенту, після якого постраждалу нібито «активно переконували зберігати мовчання». Щоправда, редакція визнає, що не має змоги перевірити правдивість цих звинувачень.

Скандал не обійшов також інші інституції ЄС: до ЗМІ потрапили свідчення про сексуальні домагання у Єврокомісії.

Але найбільші потрясіння сталися не в столиці ЄС, а у Великій Британії.

Скандал у Вестмінстері

Ще минулого тижня в Лондоні були змушені визнати, що їх серйозно зачепила кампанія #MeToo.

У ЗМІ потрапила інформація про існування таємної групи у WhatsApp, створеної жіночим персоналом британського парламенту, мета якої – попереджати одна одну про депутатів, схильних до неприйнятної поведінки.

У цій групі помічниці, секретарки та інші співробітниці Вестмінстера розповідають одна одній жахливі історії про своїх політичних босів. Йдеться про приставання, переслідування, «облапування», секс в офісах і навіть змушування до абортів.

Цікаво, що до цього списку потрапили не лише чоловіки. В ньому опинилася також британська депутатка, яка начебто – за твердженням співробітниць парламенту – має позашлюбні стосунки з молодими спеціалістами чоловічої статі.

Ці зізнання з’явилися ще в той період, коли історія з голлівудським продюсером була «на піку», а отже, у Британії просто не міг не вибухнути скандал.

До того ж, у «чорний список» групи потрапили 36 депутатів з правлячої партії консерваторів,

серед них – 21 чинний або колишній міністр британського уряду.

Хоча скандал зачепив не лише владу, а й опозицію.

Молода активістка партії лейбористів Бекс Бейлі розповіла, що у 2011-му, у 19-річному віці, була зґвалтована старшим колегою на урочистій партійній церемонії. У партії вже заявили, що проводять незалежне розслідування цих звинувачень, а також закликали поліцію провести офіційне розслідування.

Не оминули проблеми і Шотландську національну партію, яка оголосила, що парламент має розслідувати неприйнятну поведінку двох чоловіків-парламентарів.

Однак найбільше під удар потрапила партія влади.

Небезпечне коліно

Пізно ввечері 1 листопада стало відомо про першу втрату уряду. На тлі скандалу про сексуальні домагання подав у відставку глава Міноборони Британії Майкл Феллон. Приводом для цього став інцидент 15-річної давнини, коли політик поклав руку на коліно радіоведучої Джулії Хартлі-Брюер.

Звісно, йдеться не про випадковий дотик – радіоведуча, яка розповіла про цей випадок у рамках флеш-мобу #MeToo, стверджує, що їй довелося пригрозити дати Феллону ляпаса, якщо він не припинить.

Але нині Джулія Хартлі-Брюер не вимагала покарання для політика. Кілька днів тому вона назвала інцидент «кумедним». Журналістка стверджує, що попри все це, вони з Феллоном залишилися друзями.

Варто зазначити, що Феллон – не рядовий політик. Він обирається до парламенту з 1983 року, і лише на одне скликання, у середині 1990-х, мав перерву в парламентській кар’єрі. Він працював у різних складах уряду – був міністром з питань бізнесу, енергетики. З 2014 року очолює британське Міністерство оборони.

Але за стандартами демократичних країн така роль не дає переваг, а лише посилює відповідальність.

Прочитайте заяву Феллона, яку він зробив, повідомивши про відставку.

«Останніми днями з’явилося кілька заяв щодо депутатів, зокрема з приводу моєї поведінки колись. Багато з них (заяв) є неправдивими, але я приймаю те, що моя поведінка в минулому не відповідає тим високим стандартам, які ми вимагаємо від збройних сил, які я маю честь представляти. Я замислився над своєю ситуацією та подаю у відставку з поста міністра оборони», – пояснив Феллон.

Щоправда, виникають сумніви, чи був «інцидент з коліном» єдиною причиною такого кроку. Про це каже і журналістка, зізнання якої стало поштовхом до урядової кризи.

Британське видання The Times стверджує з посиланням на джерела в оточенні вже екс-міністра оборони: Феллон пішов з посади, оскільки не міг гарантувати, що не з’явиться нових компрометуючих повідомлень.

Вже відомо про непорозуміння між Феллоном та оглядачкою видання Daily Telegraph Брйоні Гордон – мовляв, політик назвав її «шлюхою» («slut») у 2010 році. Ця інформація не нова, вона сплила ще у 2014 році, коли Феллон обійняв посаду міністра оборони. Тоді джерела в оточенні політика заперечили, що він використовував слово «шлюха», однак визнали, що він зробив принизливі зауваження щодо журналістки, коли випивав у барі.

Інший інцидент, про який стало відомо, виник між Феллоном та його колегою у парламенті, леді Андреа Ледсом.

В ніч на четвер, після оголошення про відставку, BBC запитала міністра, чи не боїться він появи нових звинувачень. Той ухилився від прямої відповіді, та зазначив: «Культура змінилася за багатьох років, і те, що могло б бути прийнятним 10 або 15 років тому, сьогодні явно неприйнятне».

Міністри під слідством

Дуже імовірно, що на британський уряд чекають нові відставки. Імена деяких кандидатів на звільнення вже відомі.

The Times пише, що в офісі Мей занепокоєні через таку перспективу. А зважаючи на те, що Британія проходить складний період переговорів з ЄС щодо Brexit, зміна ключових осіб є вкрай небажаною.

Видання цитує одного з міністрів, який каже про надзвичайно напружену атмосферу: «Люди бояться, що вони втратять роботу незалежно від того, чи зробили вони щось погане».

Але за всього бажання британська прем’єрка нездатна гарантувати, що нових відставок не буде. Тереза Мей вже наказала розслідувати звинувачення, що лунають на адресу першого міністра (тобто її заступника та ключового помічника) Даміана Гріна. Він протягом останніх двох років начебто приставав до 31-річної активістки партії консерваторів Кейт Малтбі.

І знову на британській політичній сцені… опинилося коліно.

Кейт Малтбі, яка на 30 років молодша від Гріна, розповіла, що політик торкнувся її коліна під час зустрічі в пабі Ватерлоо у 2015 році та надіслав їй «двозначне» повідомлення після того, як у газеті з’явилося її фото, де вона одягнена у корсет.

Британська прем’єрка Тереза Мей дала розпорядження секретарю Кабінету міністрів, серу Джеремі Хейвуду, з’ясувати факти та представити результати якомога швидше. Щоправда, звільнення Даміана Гріна не є гарантованим. Найближчий союзник Терези Мей, на відміну від сера Майкла Феллона, не визнає своєї провини.

Грін одразу ж заперечив твердження про його сексуальні домагання щодо молодої активістки Малтбі. «Це неправдиве звинувачення стало справжнім шоком та глибоко болісним, особливо від тієї людини, яку я вважаю особистим другом», – сказав політик. За даними The Telegraph, Грін готовий надати команді з розслідування Кабміну свої СМС-повідомлення, щоб продемонструвати, що листування з Малтбі було дружнім. Однак певності у тому, як завершиться історія, не має ніхто.

Ще одне розслідування розпочато щодо заступника міністра у справах міжнародної торгівлі Британії, депутата Марка Гарньє. Він визнав, що просив свою колишню помічницю купувати секс-іграшки, а також називав її «солоденькими грудьми» (sugar tits).

На понеділок, 5 листопада, Тереза Мей скликає термінову зустріч ключових партійців, щоб обговорити з ними ситуацію, яка склалася.

Життя поза Британією

Не лише в британському парламенті складали список «надто розкутих» роботодавців. Як з’ясувалося, перелік парламентарів, схильних до сексуальних домагань, існує також у парламенті Франції.

А на початку кампанії #MeToo про некоректну поведінку колег-політиків розповіла глава МЗС Швеції Маргот Вальстрьом; одного разі їй довелося залишити через це офіційну вечерю. Щоправда, ім’я чоловіка, дії якого її обурили, вона так і не назвала.

Про розслідування та відставки в урядах інших країн наразі не повідомляють, але по «неполітичних» секторах кампанія #MeToo вдарила добряче, навіть у східноєвропейських членах ЄС. Наприклад, у Румунії залишився без роботи один із найпопулярніших хіп-хоперів країни Калін Іонеску, колеги якого одна за одною почали розповідати про домагання з його боку.

Зрештою, згадаймо про розвиток подій в Брюсселі, в інституціях ЄС. Розслідування, які тривають в Європарламенті, підтверджують: в інших країнах політики також можуть зіткнутися з проблемами через розголос про сексуальні домагання з їхнього боку. Навіть якщо йдеться про давні історії.

Хоча в нашій державі ці історії видаються близькими до фантастики.

В Україні, де міністри залишаються на посадах навіть після звинувачень у корупції, де співкерівники фракцій часом йдуть на підвищення попри інформацію про використання ними «телефонного права», де лідери партій пояснюють «виграшем на тоталізаторі» появу півмільйона у власній декларації – складно повірити у реальність подій у Лондоні.

Але ця історія є справжньою. Саме так працює демократія. Звісно, якщо вона є не лише на словах, але й у реальному житті.